Ведучий 1+1 Юрій Горбунов, який нещодавно доєднався до команди «Сніданку з 1+1», в інтерв’ю журналістці Аліні Доротюк розповів, як поруч з домом у перший день війни прилетіла ракета, про те, чому дружина не поїхала з синами за кордон та роботу волонтера
«Ми не вірили, що почнеться війна. У нас були друзі, які збирали тривожні валізки, а ми посміхались лише. Вважали, що це люди з неміцною нервовою системою. Ми прокинулися 24 лютого о 4.20 ранку від того, що поруч нас прилетіла перша ракета, бо там є військова база і стояли ПВО. Наш будинок здригнувся і всі від того прокинулися – ми з Катею, діти, няні. І дивлячись у вікно, як іде дим з того місця, де була база, туди на наших очах влучила ще одна ракета. Тоді зрозуміли, що наше життя розділилося на «до» і «після», - каже ведучий.
Юрій Горбунов вирішив евакуювати сім’ю у більш безпечне місце, тому разом поїхали на захід України, у край, де виріс ведучий – на Івано-Франківщину.
«Перші тижні шукали безпечне житло. Спочатку переїхали до Катіних батьків. Потім з’ясувалось, що там так само над головою літають літаки. Ми розуміли, коли у нас одна 5-річна дитина, а друга 5-місячна, тут не тільки харчування, вода, а й все інше, що будуть певні складнощі. Як мінімум ми тримали машину з заправленим баком. Пам’ятаю, як стояв три години у черзі на заправку, а потім їхав за продуктами».
Поїздка на захід України у подружжя зайняла 17 годин.
«Діти розуміли, що щось не те коїться. Всі 17 годин вони сиділи тихо, як миші. Поїздка була напруженою. Ти не розумієш, як далі буде, які речі брати… То було все жахливо. Звичайно, старшому Івану ми пояснили, що почалась війна, на нас напала росія», - згадує Юрій.
Також Горбунов розповів, чому не вмовляв дружину виїхати за кордон:
«У нас з Катею у цьому питанні спільні погляди, як, власне, і у багатьох інших питаннях. Багато чого ми робимо з нею, не зговорюючись. Та й однаково думаємо. У цьому, на мій погляд, є велика перевага справжньої сім’ї: коли тягнемо воза в один бік і не сперечаємося, куди треба їхати – вправо чи вліво. Звичайно, для кожної людини перш за все – це безпека сім’ї, а вже далі максимальне додавання сил до того, де ти можеш знадобитися і допомогти у перемозі».
Коли Юра з Катею повернулися до столиці, діти ще деякий час залишалися на Івано-Франківщині. Зараз сини у Києві, разом з батьками.
«Наші діти то їдуть, то повертаються. Наш садочок та гуртки не працюють, тож вони вдома. Івану, якому вже скоро 6 років, важлива якась комунікація. Тому вдома іноді буває нестерпно, сідає на голову нам. Він скоро піде до школи, тож його треба готувати, навчати, а в таких емоційно напружених умовах складно робити», - з посмішкою розповідає Горбунов.
Поки на паузі усі розважальні програми Юрій Горбунов доєднався до своїх колег у «Сніданку з 1+1»:
«Програма несе дуже важливу на собі функцію. Зараз це не тільки подача щоденної інформації і тих рубрик, з яких складається наповнення програми: і «Щоденники війни», і запитання державі, і зустрічі з гостями, і «Знайти своїх» – проект, створений командою Катерини Осадчої про пошук зниклих. Тож дивіться і допомагайте шукати зниклих. «Сніданок» – це така точка опори для глядачів у складні часи».
А ще Юрій Горбунов активно допомагає нашим захисникам на фронті, возить гуманітарку та влаштовує концерти:
«Іноді і добре слово допомагає. У нас концерт триває півтори години, а фотографування з хлопцями – дві. Коли їх 600 чи 800 чоловік і ці хлопці повернулися з нуля на ротацію, ти не маєш права відмовити йому у фото. Він тебе обіймає і говорить: «Горбунов, якби не війна, я б не мав можливості тебе обіймати». І ти розумієш, наскільки важливий цей обмін енергіями. Я завжди думав, як знайти слова підтримки цим хлопцям, але виходить навпаки. Це вони тебе заспокоюють і кажуть, що все буде добре і ми переможемо. І ти диву даєшся, наскільки ми крута нація!»
