Сьогодні ми перебуваємо в ситуації, коли всі українці - і військові, і цивільні - різною мірою травмовані війною. У всіх є родичі, близькі, друзі чи друзі друзів, які захищають Україну на фронті. Хоча війна ще не закінчилась, але хлопці та дівчата приїжджають додому – відбулася ротація чи вдалося вирватися на кілька днів, а когось демобілізують за станом здоров’я.
Виникає питання: як правильно поводитися з тими, хто повернувся з фронту?
Порадами поділилася психологиня, яка пройшла навчання з лікування ПТСР в Ізраїлі, ведуча «Ранку у великому місті» на ICTV2 Юлія Зорій.
Не впізнати
– Війна змінює людей, це нормальна реакція на ненормальні події, які довелося чи доводиться переживати, – пояснює Юлія. – В кожного ці зміни будуть різними, залежно від багатьох чинників. Саме тому важливо усвідомити і прийняти, що близька вам людина може змінитися. Це важливо, аби уникнути можливих конфліктів і допомогти тим, хто повернувся з фронту, швидше адаптуватися до життя в тилу.
Їсти, спати, бути в спокої
– Для початку пам'ятайте, що для кожного військового важливим є забезпечення базових потреб, – пояснює психологиня. – Якщо це рідний чи знайомий, який зупинився у вас, потурбуйтеся, щоб він зміг поїсти, помитися й добре виспатися. Боріться з бажанням огорнути гіперувагою і гіперопікою. Така нав'язлива турбота може викликати роздратування та опір. Кращий варіант – дати особистий простір, а за потреби – усамітнення. Не змушувати, а прислухатися до потреб людини. Це сприятиме швидшій адаптації.
Забезпечте умови без гучних звуків і голосних розмов, що можуть створювати дискомфорт. Для спілкування краще обрати тихе місце, говорити спокійним тоном, поводитися невимушено, щиро. Використовуйте короткі й чіткі фрази, уникайте довгих складних речень. Не лізьте в душу, якщо людина не хоче її розкривати.
Спілкуватися з тими, хто повернувся з фронту, варто спокійно і зважено. Не надокучуйте порадами і пропозиціями, про які вас не просили. Якщо ж такі прохання є, то пошукайте варіанти, як допомогти. Все, що ви можете в цій ситуації, це запитати чи запропонувати. Делікатно та обережно поцікавтеся, наприклад, чи хотіла б людина пройти профілактичний огляд у лікаря чи звернутися до професійного психолога чи психотерапевта, які мають досвід роботи і з цивільним населенням, і з військовими. Сьогодні часто така допомога надається ними безкоштовно.
Хоч якими б щирими були ваші наміри допомогти, не розпитуйте, не влаштовуйте «допит». Якщо людина, яка повернулась із зони бойових дій, захоче поділитися своїми переживаннями, вона це зробить сама, тож просто вислухайте її. «Промовляння» того, що вона пережила, вже матиме терапевтичний ефект. Вона випустить назовні те, що їй болить. Слухайте й підтримуйте розмову зважено, не тисніть і не перебивайте.
Водночас не ображайтеся й не засмучуйтеся, якщо людина не захоче ділитися з вами емоціями чи обговорювати пережиті події. Причини можуть бути різні: або вона не відчуває в цьому потреби, або не хоче засмучувати вас, або легше ділитися переживаннями з кимось іншим, як то з побратимами, або просто вона ще не готова згадувати болісні моменти тощо. В будь-якому разі дайте час і поставтеся з розумінням. Іноді для підтримки буде достатньо фраз: «Я поруч», «Ми разом», «Ти не сам (сама)».
Без зайвих емоцій
– Варто утримуватися від сліз. Не жаліти, а співпереживати, бо жалість часто пригнічує, – пояснює Юлія. – Можна співчувати, приєднуватися до почуттів, але не жаліти. Зайвим буде стверджувати, що ви розумієте емоції того, хто пережив жахи війни. Бо вас не було поруч, ви не можете цього знати напевне, і це може викликати непорозуміння. Доречніше поділитися власними емоціями, озвучити їх.
Якщо це близька людина, і фізичний контакт є прийнятним у ваших стосунках, то ви можете торкнутися, обійняти. Якщо такого контакту немає, краще або утриматися, або спитати дозволу. Але тут теж треба діяти за ситуацією.
Мрії і дії
– Проявом турботи може бути створення умов для приємних емоцій, як то зустрічі з друзями, прогулянки, спорт, спільні справи, – каже Юлія. – Але не засмучуйтесь, якщо ваші зусилля не принесуть очікуваної радості людині, бо переживши жахливі події, вона має право відчувати розпач, агресію, сум, біль, зневіру. Не порівнюйте її емоційний стан з іншими, хто повернувся із зони бойових дій, бо всі ми по-різному переживаємо тривожні стани, і кожному потрібен свій час на відновлення.
Якщо ви відчуваєте, що доречно будувати плани на майбутнє, мріяти, то робіть це. Це додасть сил і мотивації жити далі й повертатися до звичного життя. Але, повторю, за умови, що людина йде на контакт і теж хоче про це говорити й планувати.
Своє життя
– Варто дбати про себе. Пам’ятаєте правило у літаках? «Спочатку кисневу маску на себе, потім на того, хто потребує допомоги». Військовим, які повертаються з фронту, важливо отримати увагу і підтримку. Їм також треба бачити, що поки вони боронять країну, рідні люди намагаються налагоджувати своє життя, свій звичний комфорт. Бо їхні зусилля там були спрямовані саме на це.
Чи варто говорити про війну?
– Звісно, дивно було б вдавати, що нічого не відбувається, але бажано дозовано торкатися цієї теми, – радить Юлія. – Інформації про воєнні дії все одно буде багато: і з екранів телевізорів, і з гаджетів, і з розмов у магазинах, кафе, з сусідами. Тож іноді влаштовуйте «детокс-дні» – вимикайте телефони й телевізори, дивіться легкі фільми, читайте книжки, проводьте час разом на прогулянці, з дітьми чи займайтеся звичними хатніми справами.
Підсумовуючи, хочу сказати, що головне у підтримці тих, хто повернувся із зони бойових дій – це терпіння, повага, чуйне ставлення, ненасильницьке бажання допомогти і спілкування, враховуючи індивідуальні особливості кожної людини.
Фото: пресслужба ICTV
