Ольга Фреймут дала перше велике інтерв’ю за п’ять років. Про життя в Лондоні, пережиту депресію після закриття шоу «Оля», зіркову хворобу, складні моменти у стосунках із Володимиром Локотком, дружбу та конфлікти з Машею Єфросиніною, а також про свого брата, який зараз служить у ЗСУ, колишня телеведуча розповіла у розмові з Раміною Есхакзай.
Ольга Фреймут в інтерв’ю Раміні: «Я просто загубилася серед натовпу тих мам, які ведуть дітей до школи»
Про життя у Лондоні
Моє життя виглядає так, як і життя інших українок, які змушені виїхати за кордон… Я просто загубилася серед натовпу тих мам, які ведуть дітей до школи. Звичайна собі Оля… просто якась приїжджа жіночка. Я не можу сказати, що це якось засмучувало. Напевно, ти хотіла запитати, чи не боліло, що я з такої суперзірки опинилася в Лондоні? Починаючи все з нуля, було стільки побутових проблем, що я навіть не мала часу подумати: а що буде зі мною? Я була дуже оптимістично налаштована.
Звісно, скористалася тим, що в мене багато друзів у Лондоні, і в мене були зустрічі із директоркою Channel 4, в мене були зустрічі на GB News Channel. Мені намагався допомогти мій колега Адам із Лос-Анджелеса, який очолює певні напрямки CNN і Disney. Вони всі були дуже раді поспілкуватися. Але розуміли, що просто бути журналісткою — «over-educated». Мені казали: «Занадто багато в тебе вже є досвіду». Ну, а стати Олею Фреймут чи Раміною ще раз — так не буває. А я просто хотіла звичайну роботу. Я хотіла бачити людей, виходити в світ, отримувати зарплату і знати, що в мене принаймні все як у людей. Тому що інші влаштовувалися на роботи, а від мене — коли бачили резюме — вони дивилися і не знали, що зі мною робити.
Про зіркову хворобу
Моя зіркова хвороба, насправді пішла на користь глядачу. Я завжди відстоювала інтереси глядача, бо були такі наративи, що глядачу треба давати фастфуд — і він його «схаває». Гидке слово — «схаває». Тобто треба знімати легко, просто, швидко — і байдуже як.
Мене дуже не любили місцеві гримери, тому що я з ними не працювала. Бо на каналах переважно хто працював? Працювали люди, які могли рано вставати, які хотіли практики — студенти. Свого часу я цих всіх людей терпіла, але коли працювала в «Підйомі» — мені спалили волосся. Я десь дрімала, п’ята ранку, я на гримі — щось димить. А це — моє волосся. І я зрозуміла, що я так не хочу. У мене була б’юті-команда. І я таким чином відстоювала свій вигляд в кадрі. Якщо зараз дивитися «Інспектор» чи «Голос країни» — то на мені розкішні сукенки, витончені силуети і одяг, який представляв епоху тієї України.
Депресія після закриття шоу «Оля»
Звісно. У мене був дуже поганий настрій і просто непорозуміння. Не тому, що шоу закінчилося, не тому, що кар'єра закінчилася. Я розчарувалася в людях настільки, тому що ці мої колеги, які ще вчора були моїми колегами, на якийсь момент стали або надто студеними, холодними, або хтось почав відверто коментувати, що краще тобі займатися дітьми. Тобто якщо жінка займається дітьми — це ніби жінку списано. От іди займайся дітьми. Коли я почала займатися дітьми, я зрозуміла, скільки я втратила, поки я займалася кар'єрою, коли була Злата. Тобто для мене зараз це велике благословення, що саме тоді я втратила кар'єру телеведучої. Бо в мене був час підготуватися до війни. Я оговталася і зрозуміла, що телебачення в моєму житті вже ніколи не буде. І я вже була готовою до того, щоб заробляти гроші. Тому що я не готова не заробляти гроші, мене це не влаштовує в житті в принципі.
«Мене Ткаченко попереджав, що погано працювати зі своїм чоловіком: або роботу втратиш, або розлучення», — Ольга Фреймут
Мене Ткаченко попереджав. Він казав, що Оля, не йди. Погано працювати зі своїм чоловіком — це найбільша помилка. Або роботу втратиш, або розлучення. Він так попереджав мене. Взагалі, мудрий мужчина цей Ткаченко. Я йому не повірила. Так і сталося. Людям не подобалося, що ти телеведуча, а твій чоловік керує каналом. А це дуже не подобається. У мене був момент такого задоволення. Мені це так мило. Всі до Володимира Володимировича, а я просто йду до свого чоловіка. Мені так мило. Це ж приємно. Але недовго тривало.
Куди краще інвестувати гроші
Якщо є гроші, не треба відкладати «на чорний день». Я не шкодую, що дуже багато подорожувала. Літала і першим класом, і бізнес-класом, і жила тільки в найкращих готелях. І зараз, коли мені зовсім геть сумно, я занурююсь у всі спогади, і розумію, що це була я, і це було дуже добре. Ці подорожі мене формулювали. Тому що ти в подорожах по-справжньому живеш. Але треба мати напевне нерухомість. Тому що це добре мати у різних куточках світу свій будиночок. Чому би ні? Тільки не треба в одяг. Взагалі, інвестувати в одяг — це знак раптового багатства. Це коли гроші з'явилися, а смак ще не вималювався. Це не модно. Треба постійно розуміти, що це викинуті гроші.
Я Машу Єфросиніну мало знаю. Але вона навіть запрошувала мене на інтерв’ю до війни. Її помічниця писала, моїй сестрі. Ну я ж не даю інтерв'ю. Про що говорити? Ми так з нею не познайомимось. Але я точно знаю, що їй подобався мій чоловік. Про це багато пишуть, і це не секрет.
Про знайомство з чоловіком
По-перше, я думала, що моєму чоловікові більше подобаються чоловіки, ніж жінки. Всі пускали такі чутки, бо він був дуже такий холодний, закритий, а коли людина мовчить, то про неї складають легенди. Але одного дня я дізналася, що мені не виплачують зарплату. А вибач, а я одинока мама, мені платити за квартиру, в мене дочка малесенька, ну як? Місяць не платити зарплату? За щось там оштрафували. Уявляєш? Це було так несправедливо. Я пригадую, що я записалася на прийом до Володимира Володимировича і ще радилася зі своїм другом геєм, як мені краще вдягнутися. Він каже, вдягайся яскраво, як клоун. Вдягнулася, у мене такі були латексні штани, якась рожева блуза. Плачевний в мене був вигляд. Я захожу в цей кабінет, і пам'ятаю, що я розридалась. Я побачила його очі, а він як святий і просто почала плакати. Туш була не водостійка… Я якось інтуїтивно відчула, що цій людині можна довіряти. Я вже не пам'ятаю, що було. Тільки пригадую, що мені в пакетику принесли мою зарплату. І я пішла додому.
Про російську мову та лайливу мову серед дітей
Те, що мені страшенно не подобається, я з цим категорично не можу скоритися, це російська мова на вулицях Києва і матюклива мова в виконанні дітей. Діти страшенно матюкаються. Я розумію стреси, але, можливо, батьки закинули цих дітей, можливо, у них мало казок на ніч. Бо таке враження, що вони не можуть свій біль передати словами або якимись діями, іграми.
