В «Аргументі кіно» з Єгором Гордєєвим кінокритик Андрій Алферов розповів, як Параджанов створив моду на українське завдяки фільму «Тіні забутих предків»
Щосуботи на телеканалі 1+1 Україна показуватимуть культову кінокласику та гучні прем’єри
Перший випуск оновленої програми буде присвячений культовому фільму режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». У розмові з Гордєєвим кінокритик Андрій Алферов розповів, як Параджанов створив моду на українське завдяки цьому фільму та як перетворився на класика світового кінематографа. Вірменин за походженням він 21 рік прожив у Києві та вважав Україну своєю другою батьківщиною.
Знімання фільму «Тіні забутих предків», які тривали майже рік, проходили в селі Жаб'є і околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.
«Параджанов привіз з Криворівні таку кількість вишиванок, предметів гуцульського побуту, що тодішні хіпстери, параджанівське оточення, тодішня богема, вони почали це
носити і запроваджувати у якості тренду – всі ці незвичні каптурики, кожушки. Цей тренд і досі триває і привертає до себе увагу», - каже Алферов.
Після прем’єри 1965-го року радянська влада поставила фільм «на полицю». Сам Сергій Параджанов зазнав переслідувань, а потім був заарештований за сфабрикованими звинуваченнями.
Кінокритик розповідає, що Сергій Параджанов був такою людиною, яка в усьому бачила красу. Коли режисер був засуджений на п’ять років і відбував покарання в колонії в Луганській області (зараз це окупована росіянами територія), навіть там він займався творчістю і шукав прекрасне.
«Єдиний музей Параджанова у світі – це музей в колонії в Луганській області, де митець відбував покарання. Він справив таке страшенне враження і на зеків і на начальника цієї зони, що той потім створив невеличкий музей. Параджанов навіть їх навчив бачити красу! Спочатку зеки казали, що він несповна розуму, збирає якесь сміття в токарному цеху, а потім почали його поважати. Режисер навіть в цьому побутовому смітті бачив красу. Це як будь-яка обдарована людина бачить у шматку каменю профіль Давида. Так і Параджанов – щось бачив і починав з цього створювати чи то фільм, чи то колаж, чи то інсталяцію», - каже кінокритик.
«Ми знаємо, які у нас є шедеври українського кіно, багато про них говоримо. Але мало знаємо, чому так, чому ці фільми досі актуальні. І насправді не знаємо масштабів цих кінострічок і як вони вплинули на світовий кінематограф. В першій програмі «Аргументу кіно» ми спробуємо надихнути вас до перегляду фільму «Тіні забутих предків» 1964 року наче він сучасний. І це кіно дійсно дуже сучасне. І ми спробуємо пояснити, чому саме. Маємо надію, що перегляд цієї стрічки змусить вас трохи відірватися від реальності і наповнить силами, щоб жити далі», - Єгор Гордєєв.
ЮНЕСКО оголосила 2024 рік роком Сергія Параджанова, на честь його 100-літнього ювілею.
Дивіться “Тіні забутих предків”, який входить до золотого фонду світового кінематографу, 26 жовтня о 23:00 на телеканалі 1+1 Україна.
Проєкт зроблений за підтримки платформи кіно та телебачення Київстар ТБ
Цікаві факти про фільм «Тіні забутих предків»:
1. На роль Івана Палійчука уже був затверджений московський актор Геннадій Юхтін. Параджанов погодився влаштувати для Миколайчука проби лише з поваги до його вчителя, режисера Віктора Івченка, і думав навіть не марнувати на нього плівки. Миколайчук підозрював, що його не сприймають всерйоз. Він заговорив, а потім помолився, перехрестився. Оператора Юрія Іллєнко це дуже вразило – він зрозумів, що Іван справді відчуває людей, чию історію розповідатимуть «Тіні».
2. Лариса Кадочникова, яка зіграла Марічку, грала на той момент в провідному московському театрі «Соврєменнік», була музою художника Іллі Глазунова. Але зустріч з Юрієм Іллєнком, який був оператором на «Тінях...» змінила її життя. Вона переїжджає до України назавжди і стає українською акторкою.
3. «Тіні забутих предків» стали доленосним фільмом для багатьох зі знімального майданчика. Параджанов після виходу цієї стрічки отримав всесвітню славу і визнання. Іллєнко, який багато років прожив у Сибіру, вчився у Москві, знайомство з Миколайчуком і зйомки у гуцульському селі «змусили запрацювати українську генетичну пам’ять». Кадочникова, акторка московського театру «Соврємєннік», стала українською артисткою. Мирослав Скорик прославився, а творчий шлях Миколайчука визначив саме цей фільм.
4. Основне місце зйомок – обійстя Палійчуків – знайшли в Криворівні. То була справжня гуцульська гражда. Там жила газдиня, столітня Параска Харук, що в юності товаришувала з Іваном Франком.
5. Фільм вийшов українською мовою і не був дубльований російською, що було для того часу майже нечуваним. В закордонному прокаті його також не дублювали.
6. Під час прем'єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Під листом протесту підписалося 140 присутніх.
Фото: пресслужба 1+1 Україна
